Узагальнююче податкове роз'яснення щодо плати за землю з юридичних осіб  (сокращенно, полный текст разъяснений см.здесь)

1. Щодо особливостей нарахування податкових зобов’язань по платі за землю

 платники земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (юридичні особи) мають право надати уточнюючий розрахунок для самостійного виправлення помилок у показниках раніше поданих податкових декларацій протягом 1095 днів, наступних за останнім днем граничного строку подання таких податкових декларацій, а у разі, коли такі податкові декларації були надані пізніше, – за днем їх фактичного подання.

2. Щодо подання податкових декларацій за нововідведені земельні ділянки

Таким чином, податкові розрахунки земельного податку та податкові декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за нововідведені земельні ділянки подаються власниками землі та землекористувачами протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку.

При цьому власники землі та землекористувачі, як визначено статтею 15 Закону № 2535, сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно із статтею 17 Закону № 2535 податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

3. Щодо обчислення суми земельного податку за земельні ділянки, які придбані на підставі цивільно-правових угод

Отже, у разі придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди земельний податок розраховується суб’єктами оподаткування (незалежно від часу придбання земельних ділянок за цивільно-правовими угодами) від нормативної грошової оцінки землі, а у випадку, якщо ціна земельної ділянки, що встановлена в угоді, перевищує нормативну грошову оцінку, від якої розраховується розмір податку, то при розрахунку суми земельного податку застосовується ціна земельної ділянки, що вказана в угоді.

4. Щодо оподаткування земельних ділянок, призначених для садівництва

Основним документом, що регулює земельні відносини в Україні, є Земельний кодекс України, а справляння земельного податку здійснюється відповідно до Закону № 2535, яким визначено коло платників земельного податку, ставки податку, порядок обчислення і сплати, а також пільги окремим категоріям платників.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, а платниками – власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру згідно зі статтею 13 Закону  № 2535.

Відповідно до статті 193 Кодексу державний земельний кадастр – це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Цією ж статтею визначено, що при зміні цільового призначення земель рішення про передачу земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затвердження проектів землеустрою приймаються органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (ст. 20 Кодексу).

Громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо. Землі загального користування садівницького товариства є його власністю. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об'єктами загального користування. Приватизація земельної ділянки громадянином – членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства (ст. 35 Кодексу).

Згідно зі статтею 22 Кодексу землі садівницьких товариств визнаються землями сільськогосподарського призначення.

Кодексом (ст.ст. 125 та 126) встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

З огляду на викладене садівницькі товариства, які утримуються за рахунок внесків громадян – членів цих товариств (незалежно від наявності у членів пільг, установлених законодавством) є платниками земельного податку на загальних підставах.

Обчислюється земельний податок такими товариствами самостійно, виходячи з усієї площі земельної ділянки, включаючи і землі загального користування, із застосуванням ставок земельного податку, встановлених статтею 6 Закону № 2535, а саме: у відсотках від грошової оцінки певного виду сільськогосподарських угідь та з урахуванням індексації грошової оцінки земель.

Винятком є землі, які передаються у власність окремо кожному члену садівницького товариства сільськими, селищними, міськими, районними радами. Статтею 121 Кодексу визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема для ведення садівництва – не більше 0,12 гектара на одного члена товариства. При цьому право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. У такому разі земельний податок може сплачуватися громадянами, які мають державний акт на земельні ділянки для садівництва, згідно зі статтею 17 Закону № 2535 рівними частками: до  15 серпня і 15 листопада. 

Пільги зі сплати земельного податку громадянами встановлені  відповідно до частини другої статті 12 Закону № 2535. Зокрема не справляється плата за  земельні ділянки в межах граничних норм, встановлених Кодексом, з інвалідів I і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами згідно із Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, громадян, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Отже, якщо громадяни мають державний акт на земельну ділянку для ведення садівництва та одну із зазначених пільг, то такі громадяни звільняються від сплати земельного податку.

5. Щодо сплати бюджетними установами земельного податку за земельні ділянки під переданими в оренду будівлями

Таким чином, платниками земельного податку до бюджету у встановлених розмірах на загальних підставах є власники земельних ділянок та землекористувачі, яким земельні ділянки передані у власність або надані у користування.

Разом з тим чинним законодавством передбачено відшкодування орендодавцю будівель, споруд (їх частин) плати за користування земельною ділянкою. Так, відповідно до статті 797 Цивільного кодексу України плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

6. Щодо сплати земельного податку суб’єктами господарювання у разі набуття права власності на земельну ділянку із земель приватної власності

Таким чином, власник земельної ділянки, який набув її у власність із земель приватної власності без зміни її меж та цільового призначення, повинен сплачувати земельний податок до бюджету з дня виникнення права власності на землю, що посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження такої земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, якщо інше не визначене в цій угоді (повинна містити момент переходу права власності на земельну ділянку).

7. Щодо оподаткування суб’єктами господарювання орендованої земельної ділянки придбаної за договором купівлі-продажу

У разі коли суб’єкт господарювання викуповує орендовану ним земельну ділянку державної або комунальної власності на підставі договору купівлі-продажу, при цьому договір оренди землі у встановленому законодавством порядку не розірваний, то такий суб’єкт буде сплачувати земельний податок з моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку, якщо інше не передбачено договором купівлі-продажу цієї земельної ділянки.

8. Щодо правильності оподаткування земель державної та комунальної власності у разі відчуження права власності на житлові будинки, будівлі або споруди, які розміщені на орендованих земельних ділянках

Згідно зі статтею 2 Закону № 2535 використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, а суб’єктом (платником) – власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата (стаття 5 Закону № 2535).

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності (ст.13 Закону № 2535), є договір оренди такої земельної ділянки.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права, і таке право посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (статті 13, 18 Закону № 161).

Невід'ємною частиною договору оренди землі (ст.15 Закону № 161) є акт приймання-передачі об'єкта оренди.

Отже, у випадку якщо орендарі земель державної і комунальної власності відчужили право власності на житлові будинки, будівлі або споруди, розміщені на орендованих земельних ділянках, та не повернули орендодавцю у встановленому порядку зазначені земельні ділянки, такі орендарі є платниками орендної плати за землю до бюджету на підставі укладених договорів оренди землі до моменту втрати чинності таких договорів.

У разі коли орендарі земель державної і комунальної власності, які відчужили право власності на житлові будинки, будівлі або споруди, розміщені на орендованих земельних ділянках, повернули їх орендодавцю у встановленому порядку, нові власники таких будинків, будівель або споруд є платниками орендної плати за землю до бюджету з моменту набрання чинності договорами оренди землі, якщо інший строк не передбачений в таких договорах.

Документ повністю тут